Історія мовознавства як історіографічна дисципліна. Її предмет і завдання.
ІМ -- історіографічна дисципліна,наука, яка вивчає історію світового мовознавства від найдавніших часів(V ст. до н.е.) до поч.21ст. н. е. Предметом дослідження є історія лінгв. напрямів, шкіл, течій, традицій, гіпотез, теорій тощо. ІМ це накопичення знань про мову взагалі та окремих мов зокрема, поглиблення лінгвістичної теорії та вдосконалення методики лінгвістичного аналізу, більш широке вивчення мови та розширення практичного використання лінгв.знань у різних сферах людської діяльності. ІМ демонструє різні шляхи і методи дослідження мови, установлює зв'язок між багатьма способами описання мови, пояснює причини неоднакових інтерпретацій одних і тих самих явищ у різних школах і напрямах на всіх етапах розвитку мовознавчої науки. ЗАВДАННЯМ ІМ Є: -систематизація і каталогізація наукових теорій в середині науки про мову в процесі її розвитку; -спроби показати безперервність розвитку лінгвістичних знань; -спроби показати, що об’єм і характер аналізу змінюється залежно від суспільного розвитку; -розробка періодизації історії мов-ства; -способи висвітлення фундаментальних теоретичних проблем ІМ й найважливіших питань теорії мови. До них належать проблема предмета і об’єкта мов-ства, взаємозв’язку мови і мислення, методів і процедур лінгвістичного аналізу, характер дослідження конкретних мовних одиниць, проблема побудови мови. Одиницями дослідження є наукові теорії, тобто комплекси понять, у яких спостерігається певна системність, обумовлена логікою розвитку теоретичних знань.
Основні лінгвістичні традиції в історії мовознавства. Причини їх формування.
Конспект: Осн. лінгв. трад. в іст мов. – 3 давні (давньо-інд., греколат.(антична), середнземноморська, давньокит.) – вони сформ. незалежно одна від одної в сер. 1 тис. до н.е.(V ст. н.е.), і 2 пізні – арабська (7-8 ст.н.е.) та японська(17-18 ст.). 3 найдав. лінгв. трад. мають заг.риси:
Вияв зацікавл. до виник. слів, до зв’язків слова (імені) з предметом
Опис писемних знаків і текстів
Бажання ств. норму мови
Основоположник індійської трад. – Паніні. Яска подав дет. класиф. частин мови. 5 ст до н.е. – початок інд. традиції. Греколат. Дослідж. філософи
Давньокит. Основоположних Сю Шень. Хар. не ств. граматик, а ств. словників. Вчені умовно под. на 2 групи ці трад. Давньоінд. і греколат. дослідники об`єдн. в 1 більш заг. трад. протист. ці 2 на основі таких ознак:
На основі типу мови (давньоінд. і греколат. – флективний тип (грам. знач. ств. за доп. афіксів і т.д.), а кит.мова – мова кореневого типу.
Різний характер писемності (1 гр. – звуко-букв. алфавіт, а в осн. кит. – ієрогліфічне письмо)
Осн. причини формув. лінгв. трад.:
Стояло завдання навч. мові держави, яка не була рідною для жителів цієї держави.
Тлумач. давніх текстів написаних архаїчною мовою.
Значення лінгв. трад. в іст. мові полягає в тому що в них було піднято багато акт.проблем: зв’язок мови і навкол. дійсності, походж. і знач. слова, виділ. грам. категорій, розробка класифікацій частин мови, механізм тв. стиліст. фігур. Етапи розвитку мовозн. не залежать від національних кордонів, але протікають в певних націон. межах, тому ті чи інші націон. кордони, в яких розвивається наука про мову, називаються лінгвістичними традиціями. Основними лінгв. трад. є: індійська, греко-латинська, китайська. приблизно в один і той сами час виникають ще дві лінгв. трад.: арабська та японська. Найдавнішою є ІНДІЙСЬКА (6 – 2 ст. до н.е). У Давній Індії мовознавство використовувалося для аналізу і опису древніх гімнів («Веди»), що були написані санскритом, який у той час переважна більшість людей не розуміла. Індійські мовознавці вперше здійснили спробу класифікувати звуки за фізіологічним принципом, відкрили морфологічний закон словоформи як структури, розробили теоретичні проблеми лексико-морфологічного принципу класифікації слів на частини мови, виділивши імена і дієслова, а також багато іншого. Найвідомішим представником індійської філологічної школи вва...
